Молитва Оксани
Як і більшість з нас я часто дивлюся телевізор. Гостросюжетні програми змінюють одна одну та іноді між ними з’являються новини з сюжетами про війни у світі та інші трагедії.
Через те, що показують по телебаченню, буває складно відрізнити вигадку від реальності. Відстань від нашого власного середовища стає надто далекою.
Іноді я згадую подію, що сталася два роки тому. То були перші роковини вторгнення та війни в Україні, яка почалася 24 лютого 2022 року.
У нас буде молитва за мир в церкві, де ми матимемо можливість висловити те, що наболіло. З нами на богослужінні присутні кілька українців, які знайшли тут безпечний прихисток і з якими ми поступово почали знайомитися ближче.
Оксана - одна з цих українців. Вона приїхала сюди з двома дітьми. Оксана має всі підстави вважати світ несправедливим і жорстоким. Вона має повне право спрямувати свій гнів і на людство, і на Бога.
Крім того, що вона була вимушена все покинути, її чоловік залишився в Україні та повинен воювати на фронті. Оксана опинилася самотньою з двома дітьми в чужій країні.
Українців попросили розпочати молитву за мир в Україні і саме Оксана захотіла взятися за це завдання. Молитва також відбувається того ж тижня, коли її чоловік мусить вирушити на фронт у Бахмуті - одне з найнебезпечніших воєнних місць в Україні.
Вона починає промовляти молитву, яка містить увесь біль життєвих випробувань, що мало кому з нас у Швеції під силу усвідомити чи зрозуміти. Я стою поруч і розпочинаю молитву з кількох доброзичливих але, можливо, занадто формальних слів.
Слова Оксани походять з зовсім іншої реальності - звідти, де людську жорстокість навряд чи можна описати словами. На той момент я ще не дуже добре знав українську, але два слова знайшли в мені відгук:”...Господи помилуй...” Боже, допоможи нам.
Інші слова, ті, що я не розумію моїми вухами, відгукуються прямо в серці. Ком у горлі стає більшим, а очі все більше блищать від сліз. Оксана молиться зі сльозами в голосі... Боже, допоможи нам, допоможи, коли все інше в житті зраджує та руйнується.
Після молитви Оксана сідає разом з іншими хористами. Хор складається з українців і шведів. Сльози течуть по щоках наших українських друзів, сльози течуть і по нашим щокам. Ми розділяємо горе разом.
Я поглянув на кантора, яка починатиме грати перший псалом. Вона дивиться на мене у відповідь порожнім поглядом.
Як ми зможемо продовжувати після цього? Як взагалі щось може рухатися далі?
Але ми збираємося з силами та тримаємо тон. Музика повільно уносить нас із тим, що ми переживаємо. Нашим безсиллям, нашим смутком, нашим відчаєм.
Два роки потому настав час для третьої молитви за мир в Україні у Карлстадському кафедральному соборі. Молитва Оксани тепер завжди зі мною. Я часто думаю про це. Перш за все я відчуваю її всередині.
Я думаю, що я ніколи не зможу забути цієї молитви. Слів, яких я ніколи не розумів, але які наповнили все моє серце смутком і болем.
Маленька Марія, донька Оксани, що я час від часу зустрічаю в церкві часто дарує мені теплі обійми - при зустрічі та на прощання. До того ж я отримую від неї чудові малюнки. Деякі з них знаходяться в моєму домі, інші виставлені в церкві.
Так само, як і багато інших, я не можу не замислитись над життєвою несправедливістю та жорстокістю, від яких страждають люди.
Обійми, які я отримую від маленької Марії, насправді мали б належати її татові, так само, як і малюнки та розповіді про все, що вона бачить і переживає під час свого зростання.
Чи змушує це мене сумніватися в існуванні Бога? Ні, але це змушує мене сумніватися в людстві і цей сумнів я відчуваю перед усім цим жахливим, що коїть людина.
Два роки потому наша з Оксаною дружба поглибилась, так само, як із іншими моїми друзями з України.
Та навіть серед смутку та сумнівів може народитися щось прекрасне - дружба та єдність.
Але чим глибшими стають стосунки, тим складніше проводити молитви за мир, що ми досі маємо приблизно 24-го лютого.
Це вже не просто новини між гостросюжетними телепередачами, які пролітають повз, як будь-яка інша програма.
Йдеться про людське життя та долю. Йдеться про людину, таку ж саму як ти і я.
Крістофер Форссандер, священик університету